Л. В. Йолкіна,
доцент, кандидат філологічних наук
О. В. Чорнобаєв
У статті визначено етапи становлення поетичного стилю Леоніда Полтави, окреслено основні впливи та домінанти творчості митця, проаналізовано специфіку віршових збірок автора.
Свого часу Юрій Шерех-Шевельов висловив слушну думку про необхідність перечитати
все написане Леонідом Полтавою, щоби вибрати досить цінні писання митця, і ці тексти
претендували б хоч і на скромне, але своє власне місце в історії української літератури.
Настав час, коли творчістю Леоніда Пархомовича (творчий псевдонім Леонід Полтава) зацікавились дослідники материкової України. Упродовж кількох десятиліть виходять окремі наукові статті, присвячені цьому авторові, побачили світ видання його творів з розлогими вступними статтями, художні тексти письменника увійшли до шкільних програм. Серед дослідників різножанрового доробку автора - С. Немченко, В. Погребенник, М. Слабошпицький, Д. Чередниченко, В. Юрченко та ін.
Мета нашої статті - окреслити основні етапи становлення Леоніда Полтави - поета, визначити особливості стилю митця в різні періоди його творчості.
Становлення Леоніда Полтави як поета можна поділити на три періоди: довоєнний
період, ранній екзильний період та період шліфування власного стилю. Це досить умовний поділ, але він дає змогу подивитись на всю поетичну творчість поета як на процес постійного саморуху мистецького удосконалення.
У творчій долі Леоніда Полтави позитивну роль відіграло знайомство з Максимом
Рильським, про яке згадує у своїх дослідженнях Д. Чередниченко. Існують свідчення того, що юнак бував у М. Рильського вдома, активно спілкувався з неокласиком. Сам Л. Полтава свідчить, що в нього було понад півтора десятка листів від Рильського, які він возив із собою і в Німеччині, але вони згоріли під час одного з бомбардувань. Цікавим є й те, що Леонід Пархомович ще в шкільні роки цікавився поезією Максима Рильського, що свідчить про формування смаків майбутнього митця на високих художніх зразках.
Перші поетичні публікації (1939 р.) тоді ще Леоніда Пархомовича доброзичливо підтримали М. Рильський і В. Сосюра. Не відомо, як склалося б його творче життя за інших умов, але Друга світова війна й еміграція розставили свої акценти.
Можливо, це видасться дивним, але віршам Леоніда Полтави притаманні як поетичні проекції рівня Верхарна, так і деякі акценти Бажана. Його поезія життєстверджуюча. Традиційні форми більшості текстів сприяють легкості сприйняття. Та не слід обходити й ідеологічну заангажованість митця, який належав до націоналістів бандерівського крила ОУН, а отже, й духом творчості утверджував ідеали боротьби за українську незалежність.
Досить молодим (приблизно у двадцятилітньому віці) потрапив до Німеччини як остарбайтер. Тут, в обнесених колючим дротом таборах, як в’язні у тюрмі, перебували молоді люди з різних країн. І тоді з ’являються на світ легкі й зрозумілі кожному слова поезії «Буття»:
Мій любий краю, ти в мені
Гориш кривавою зорею.
В незрозумілім чорнім сні
Іду без тебе я землею [2, 12].
Прагнення ліричного героя цієї поезії відкриті й пафосні, але не переобтяжують слух,
бо звучать природно, щиро:
Мій любий краю, всі пісні
Мені лише тобою дані.
Я розпалю їх на вогні,
Щоб розтопить твої кайдани! [2, 12].
Основу наведеного тексту складають почуття, притаманні поету-початківцю, який ще
не здобув високої художньої майстерності, але легко керує римою і уміло фокусує свою
емоційність на основному патріотичному пуанті. Прозорий образ-символ «зорі» - це образ Батьківщини, рідного краю. Поет, перебуваючи далеко за її межами, за мурами Берліна, думками лине в рідний край і бачить його в «чорному сні», невільним. Він - у кайданах.
Отже, уже ранні поетичні спроби вирізняються чіткою ритмікою, часто - точною римою.
До речі, знайомство з творчими особистостям різних національностей (хоч вони й були
досить молодими людьми) уже в цей період становлення відкривають шлях до розгортання діалогу (полілогу) культур на новому етапі розвитку світової спільноти. Перебуваючи в межовій ситуації молодий чоловік шукає точки опертя не лише у своїй ідеологічній заангажованості, а й у творчості, яка могла б служити іншим, скріплювати дух вигнанців з рідного краю. Михайло Слабошпицький зазначає: «Схоже, що в ньому жив тип Володимира Сосюри, який також фонтанував віршами; тільки літературне обдаровання Полтава мав скромніше» [3, 678].
1946 року в Авгсбурзі вийшла друком перша збірка поезій «За мурами Берліну». Усі твори, уміщені в ній, написані протягом 1942-1945 років. У текстах чітко прочитуються дні юнака з України, який волею долі став остарбайтером, але намагався не зважати на підневільні умовини існування в чужому краї. У збірці постають картини жорстоких знущань, історії українських родинних трагедій, інтимні замальовки. Ліричний герой цієї збірки несе в собі життєву силу, вольову наснагу, оптимізм та іронічне ставлення до дійсності. Саме це дозволило йому вижити в складних умовах.
Збірка Л. Полтави «За мурами Берліну» свідчить, що поет у цей час тільки формувався,
йшов дорогою учня, підмайстра. Високо поцінував першу збірку митця Леонід Мосендз, який у рецензії на сторінках «Звена» відзначив високий рівень гармонії і цілісності
текстів молодого поета. Рецензент відзначив цілісність самої збірки, у якій панує одна провідна думка. Відзначено було й бездоганну літературно-мистецьку форму текстів. Не залишив поза увагою поему «Пані Герта» Освальд Бургадт (Юрій Клен). На сторінках збірника МУРу він окреслив досконалість твору і відмітив цілковиту зрілість таланту автора. І в цьому випадку ми подибуємо зачарування довершеною формою і змістовою повнокровністю вірша. Обидва рецензії засвідчують, що в літературу прийшов здібний автор.
У віршах Л. Полтави поряд із мотивами непривітної чужини й табірної праці відкривалося багато світлих, по-молодечому гучних рядків, інтимних згуків. У «Баладі про любов», написаній у повоєнні часи, читаємо:
Вечір стелиться. Пахнуть сквери.
Пішоходи вітер замів.
Повільніше стукочуть двері -
Дерев'яні серця домів.
Я не буду тебе чекати.
Ти й не знаєш, куди прийти.
Так сьогодні зірок багато,
І для мене у кожній - ти.
Хто ж ти? Хто я? Ми ж незнайомі!
Може, ти між сибірських хиж...-
Вмерло серце в останнім домі.
Ключ у дверях...
Заснув Па
ри
ж... [2, 32].
Такі світлі образи й прозорі почуття таїть у собі кохання, яке мало народитися десь в рідних краях, та ліричний герой свідомий свого заточення чужиною і відкритий новому світові, бо в ньому доведеться прожити решту життя. Простоту образів автор поєднує з експериментом у будові віршорядків.
М. Слабошпицький упевнений, що навіть після появи друком «Жовтих каруселей» (1948 р.) Леонід Полтава ще лишався учнем. А кроком уперед стали «Українські балади» (Париж, 1952), у яких митець здійснив спробу змінити жанрові й стилістичні орієнтири, використавши динамічність баладного сюжету. У збірці з ’явились експресіоністичні елементи, поєднані з чіткою ритмікою, неточною римою та порушенням строфіки.
Уже в перших трьох збірках Леоніда Полтави відчутно відгомін раннього Миколи Бажана, але в них присутня й «затягненість» в лірику Володимира Сосюри. Як зазначалося вище, поезія молодого автора досить виважена строфічно, чітка, інколи поєднана з намаганням творити канонічні форми. Так, у збірці «Римські сонети» (1958 р.) стрункість і форформальна довершеність спостерігається у вірші «Селянин із Льомбардії». Наводимо повний текст, оскільки маємо осягнути сонетну строфіку
і визначити рівень її досконалості.
Як зором я припав, схвильовано і радо,
До тебе хоч на мить з експресного вікна,
О земле золота, вітчизно винограду,
Запетляних доріг, потоків і вина!
Прогуркотів тунель. І сонячні каскади
Знов залили тебе, країно неземна:
Стежки - узори гір, тополі - колонади,
Озера голубі - із небом замість дна.
А виноградники, повиті теплим сном,
Налиті келишки з затаєним вином,
Чи ж це зродили вас вершини кам'янисті?
Он постаті селян на скель суворім тлі -
Хто скаже: праця то, а чи поклін землі,
Чи Богові молитва урочиста? [2, 79].
Строфічно маємо два катрени і два терцети з римою авав у катренах та аавссв у терцетах. Не намагається автор уникнути приблизності рим: кам’янисті - урочиста; радо - винограду. Змістова наповненість дещо порушує вимоги сонету, але не заперечимо стрункості тексту й оригінальності стилю, який уже вирізняє самобутнього автора.
Уплив М. Бажана відчутний і в подальших поетичних текстах митця. Але незаперечними є й впливи Євгена Маланюка, з яким Леонід Полтава активно спілкувався. Як засвідчила Галина Єнсен (дружина Леоніда Полтави), Є. Маланюк часто приходив до Л. Єнсена (прибране у вигнанні прізвище Л. Пархомовича) послухати Бетховена, поспілкуватися. Відомо, що баладу «Перемога» Леонід Полтава
присвятив Є. Маланюкові як своєму вчителю і наставнику.
За океаном виходять у світ чотири поетичні збірки митця - «Біла трава», «Вальторна»,
«Із еспанського зшитка», «Смак Сонця», які наче фокусують погляд на Україну з різних
точок земної кулі - Америки, Іспанії, Аляски.
Надзвичайно важливе значення у творчій біографії Леоніда Полтави мала збірка «Біла
трава» (1963 р.). Її можна розглядати як книгу відкриттів, у якій повносило пролунав власний голос митця, адже чужі мотиви з’являються в ній як алюзії чи асоціації. Зрілий, цілком сформований поет заговорив самостійно, ритмічно й інтонаційно незалежно. У збірці граційно поєднуються вільний вірш і регулярна ритміка, динаміка тексту. Здається, що саме в «Білій траві» митець задихав на повні груди, і риси, перейняті у вчителів, легко вписались у власний авторський стиль.
Так, у поезії «Першими зникли...» спостерігаємо поєднання легкого поклику до М. Бажана з цілком оригінальною ритмікою й образність:
Першими зникли полотна.
Тільки завзятий Гойя
По-хлопчачому тримався життя!
Потім - лишилися рами,
Тисячі рам у Прадо
Ще мить золотіли на стінах,
Танучих воском стінах;
Додолу котилися сходи,
З брязкотом розпадались
Колони різьблені
З Божим благословенням;
Останній фонтан у Мадріді
Висох, немов у казці;
Не стало вселюдського Дон Кіхота -
Не стало людства!
І все покрилося білим -
Білою травою смерти [2, 89].
Широка натура Леоніда Полтави змушувала його поєднувати в собі громадського діяча,
публіциста й поета. Тому в його віршах часто виникала заримована публіцистика. Особливо це було помітно у поемах. Та наполегливість митця брала гору й вводила писання автора в глибоке мистецьке русло. Тому й горять болем слова з «Крику» (збірка «Біла трава»):
І ніхто вже не знайде мене -
Із жахом замість очей,
Із болем замість серця.
Навіть люди з Помпеї
Не змогли до кінця померти,
Бо ми їх знайшли, поселили в музеях
І живили бодай цікавістю [2, 189].
На противагу тузі попередніх рядків зринає світлість слів з «М’ячика»:
Якщо ж Господь тебе благословить
Своїм приходом, Земле юродива,
То може спинить погляд свій на мить
Над всеземним, над щонайвищим дивом -
Над м'ячиком дитячим, що лежить
На пішоходах - мертве сторожить [2, 195].
Леонід Полтава писав дуже легко, він переливав свою сутність у поетичний текст, можливо, саме це було причиною різного рівня якості текстів. Письменник наче грався жанрами, розмірами, ритмами, експериментував у різних родах, схоплюючи світ у всій його повноті.
«У цих рядках увесь духовний світ Леоніда Полтави, вигнанця і патріота, його життєві принципи та ідеали», - скаже своїм учням учителька із Сумщини Світлана Немченко,
звертаючись до тексту Леоніда Полтави:
.... І серед тих засніжених рівнин,
В коловороті і весни, і літа -
Народжувались сотні Україн, -
Але одна зродилася, щоб жити.
Вона - твоя. Моя. Із нами. В нас.
Прекрасна і страшна, мов хуртовина,
Та, що іде, долаючи сам час, -
Безсмертна і безмежна Україна [1, 74].
І літературознавець жодним чином не заперечить талановитості автора цих рядків, адже перед нами - чітка ритмічна будова тексту, грамотна, логічна розстановка мікрообразів, які творять сутність України, що живе в кожному українці, насиченість і досконалість використання тропіки, фоніки і стилістичних фігур. Одна ця поезія може стати об’єктом дослідження наукової статті.
Отже, очевидним є те, що в доеміграцій- ний період на творчість Л. Пархомовича впливали авторитети М. Рильського і В. Сосюри, пізніше - М. Бажана. Це ж позначилося і на творчості перших років вигнання, та все більшої ваги з часом набував уплив Є. Маланюка, що особливо виявилось у період перебування митця на Американському континенті. Основною рисою творчого поетичного доробку Леоніда
Полтави завжди залишалась легкість і прозорість образів, прагнення зберігати класичну ритмічність, що вдало поєднувалась з вільними формами. З часом спостерігається ускладнення образності, тяжіння до інтелектуалізму. Письменнику вдалося виробити свій оригінальний стиль, що дає змогу говорити про серйозний поступ митця в розвитку художньої майстерності й техніки письма.
Список використаної літератури
1. Немченко С. Леонід Полтава. Незламність духу вигнанця і патріота / Світлана Немченко / / Укр. мова і л-ра в шк. — 2004. — № 4. — С. 74—77.
2. Полтава Л. Обжинки / Леонід Полтава. — К. : Задруга, 2000 — Кн. 1 : Поезії / упоряд. Д. Чередниченко, худ. оф. О. Рута. — 2000. — 304 с.
3. Слабошпицький М. Той, хто допоміг народитися МУРу : Леонід Полтава / М. Слабошпицький / / Слабошпицький М. Ф. 25 поетів української діаспори / М. Ф. Слабошпицкий. — К. : Ярославів вал, 2006. — С. 677—708.
4. Шевельов Ю. Вибрані праці : у 2 кн. / упоряд. І. Дзюба. — К. : Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2008. — Кн. І : Літературознавство. — 2008. — 560 с.